Микола Сенченко,
директор Книжкової палати України, професор,
e-mail: director@ukrbook.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7445-5185

Сформовано віртуальну модель застосування технологій, стратегій та інструментів ведення організаційної війни (ОВ) з метою трансформації соціально-політичних систем. Розглянуто технології організаційної війни як складний системний механізм, що охоплює такі елементи: інформаційні війни; кібератаки та хакерство; корупційний уряд; розпалювання міжнаціональних і міжрелігійних конфліктів; заохочення сектантства; поширення помилкових цінностей; розмивання національних і культурних основ народу.

Виділено та охарактеризовано десять етапів оргвійни, до яких належать: злам культурно-змістового коду нації; стратегія «навченої безпорадності» та депопуляція; «виведення» нових еліт; стратегія «ринок проти ідеології»; експортовані секти проти традиційних віровчень; атомізація суспільства; радикалізація та революціонізація; ідея про «злочинність влади»; маніпуляція молоддю; дипломатичний тиск.

Докладно проаналізовано кожну з наведених технологій. Зокрема, одним із головних завдань ініціаторів організаційних війн є встановлення контролю над системою освіти та ЗМІ — найпотужнішими каналами ідеологічного впливу на суспільство, за допомогою яких відбувається перебудова масової свідомості та світогляду. До демонтажу національних держав, традиційних культур і цивілізацій призводять і такі компоненти оргвійн, як ідейний плюралізм, розмивання моральних принципів, стрімке зростання матеріальних запитів, передусім еліти, втрата керованості економікою.

Підсумовано, що основу технологій організаційних війн зазвичай становить громадське невдоволення в країні, брак законодавчо підтриманих каналів взаємодії «влада — суспільство», за якого негативне самовідчуття населення спричиняє соціальний дискомфорт, що провокує радикальні настрої й подальшу революціонізацію народних мас.

Ключові слова: організаційна війна, «оксамитові» революції, код нації, стратегія «навченої безпорадності», депопуляція, нова еліта, експортовані секти, атомізація суспільства, «злочинність влади», маніпуляція

Постановка проблеми. З розпадом соціалістич­ної системи у світі сформувалась однополярна модель, відчутним стало прагнення США до світового пану­вання в усіх сферах соціальної комунікації — від полі­тики до культури. Кінець ХХ ст. характеризувався агресивною політикою американців, які поетапно на­саджували багатьом країнам світу західні цінності й норми, руйнували національні економіки, пере­творюю­чи держави на свій сировинний придаток, зневажливо ставилися до їх культурних і конфесійних особли­востей. Якщо місцеві політичні лідери намагалися чинити опір чи не вписувалися в систему координат США, їх негайно усували з політичної арени.

У багатьох країнах світу прокотилися «оксамито­ві» революції, що відбувалися за однотипним сце­нарієм. Їх результатом стало повалення керівних еліт і злам державності. Панування США над численними суверенними державами, втручання в їх внутрішні справи в комплексі з офіційною заявою американ­ського президента про винятковість своєї нації, свід­чить про нову тенденцію міжнародної політики — неоколоніальний переділ світу, в якому колонізатором прагне стати лише одна держава.

Для реалізації завдань із підкорення країни-жертви автори оргвійни використовують комплекс склад­них, багаторівневих технологій, розроблених ана­літичними центрами Великобританії та США [1]. Юго­славія, Грузія, Ірак, Туніс, Єгипет, Лівія, Сирія, Україна — далеко не повний перелік країн, в яких ці технології були застосовані, зануривши держави в так званий «керований хаос» [2].

Технологія організаційних війн — це складний системний механізм, елементи якого взаємопов’язані довільним чином, а результати застосування можуть мати багатовекторну варіацію розвитку; охоплює стра­тегії «непрямої дії», «м’якої сили», «розумної сили», «керованого хаосу», «операції базового ефекту» [3—7].

Незалежно від регіону застосування технологія оргвійн складається з таких елементів: інформаційні війни; кібератаки та хакерство; корупційний уряд; роз­палювання міжнаціональних і міжрелігійних конф­ліктів; заохочення різних видів сектантства; нав’язу­вання хибних цінностей; розмивання національних і культурних основ народу.

Метою застосування технології ОВ є пере­формату­вання держав-жертв, перебудова масової свідомості, зниження здатності громадян до опору й самоорга­нізації, формування суспільства зі стертою пам’яттю.

Мета дослідження — надати загальну харак­терис­тику технології організаційної війни, що ви­користовується для трансформації соціально-політич­них систем.

Виклад основного матеріалу дослідження. Ана­лізуючи технологію організаційних війн як гло­бальну загрозу сучасному світоладу (нині експерти порівнюють ОВ зі зброєю масового ураження), виок­ремимо основні етапи її застосування на практиці: злам культурно-змістового коду нації; стратегія «навченої безпорадності» й депопуляція; «виведення» нових еліт; стратегія «ринок проти ідеології»; екс­порто­вані секти проти традиційних віровчень; ато­мізація суспільства; радикалізація та революціоні­зація; ідея про «злочинність влади»; маніпуляція мо­лоддю; дипломатичний тиск.

1. Злам культурно-змістового коду нації

На першому етапі реалізації цієї технології про­водиться масова й цілеспрямована робота із заміни культурно-змістового коду нації, насаджуються по­милко­ві цінності. Під прикриттям ідей свободи, лі­бера­лізму, демократії й толерантності у свідомості народу руйнують основи, що відповідають за ціліс­ність соціальної системи. Головна цільова аудиторія, на яку спрямована пропаганда цих ідей, — це насам­перед молодь і представники середнього віку, оскіль­ки вони, з одного боку, найбільше піддаються ін­формаційному впливові, з іншого — їх найлегше ви­вести на мітинги й протести у разі потреби.

На цьому етапі головним завданням ініціаторів організаційних війн є встановлення контролю над системою освіти, зміна навчальних програм для школярів і студентів, розповсюдження «правильних» підручників, написаних відповідно до потрібної кон­цепції. Такі навчальні посібники мають не лише руйнувати єдину систему знань, а й паплюжити національну історію народу. Наприклад, підручники з історії сповнені численними вигадками й наполегливо втокмачують школярам, що населення країни — жертви агресії неповноцінне, а його національна історія — ланцюг невдач і ганьби, тоді як зразком для наслідування є, безсумнівно, західна цивілізація «су­спіль­ства споживання».

Щонайпотужнішим каналом ідеологічного впливу також є ЗМІ, які дають змогу трансформувати масову свідомість і світогляд за допомогою жорсткої дії сучасних засобів маніпуляції духовною сферою лю­дини із застосуванням інформаційних і соціально-культурних технологій. Телевізійний ефір запов­нюють однотипні шоу, реклама товарів і послуг, пропаганда тотального споживацтва та гедонізму. Передачі, що порушують складні проблеми, та ін­телектуальні програми поступово зникають із сітки мовлення чи переносяться на нічний час. Тривале «промивання мізків» призводить до отупіння нації та формування некритичного мислення, що значно спрощує управління масовою свідомістю.

Особливу роль технологи відводять вихованню почуття толерантності як нездатності й небажання чинити опір зовнішньому впливові, покірної готов­ності інтегрувати чужі ідеї та стереотипи поведінки до системи національних цінностей. Толе­рантність вводиться в ранг фетиша, й зневажливе ставлення до неї неминуче призведе до принизливого таврування й перетворення на об’єкт кепкувань.

Світова організаційна війна має на меті руйну­вання засад солідарності, широке впровадження культу грошей і соціал-дарвіністських стереотипів в уявлення про людину й соціум, а отже здатність населення до опору, самоорганізації та розвитку різко знижується. Як наслідок, формується специфічне середовище розслабленого національного духу, що заперечує державу й національно-культурні традиції. Саме в таких умовах комфортно почуваються різноманітні екстремістські рухи.

Після того, як суспільна свідомість розхитана й сповнена альтернативними сенсами та цінностями (часто-густо суто споживацькими), автори органі­зацій­них війн переходять до другого етапу реалізації своєї технології. Через ЗМІ, різноманітні інститути й результати соціологічних опитувань активно транс­люються ідеї про політичну неспроможність гро­мадян, заздалегідь визначені результати виборів, бута­форський характер політичних партій і рухів, ви­рішальну роль корумпованих чиновників в управлінні всіма сферами економіки та громадського життя, інертність і безправність громадських організацій, що майже не впливають на соціальні процеси, брак державної підтримки народу, нехтування основними конституційними правами.

Ці проблеми існують не лише на шпальтах і в ефірах, а й у реальному житті, що лише посилює ідеологічний вплив ЗМІ та призводить до політичного абсентеїзму, апатії й розчарування. В психології така ситуація має назву «навчена безпорадність».

2. Стратегія «навченої безпорад­ності» й депопуляція

Якщо тривалий час привчати людину до ви­мушеної безпорадності й навіювати думку, що від її рішень і дій нічого не залежить, незабаром це стане філософією життя й знищить бажання робити бодай що-небудь. Протилежним боком безпорадності може бути мстива агресія, котра спонукатиме громадян до протиправних дій. Спрацьовує механізм колективної безвідповідальності, втілений у формулі «Чому чинов­никові можна, а мені не можна?».

Ідейний плюралізм (як вседозволеність), розми­вання моральних принципів, зростання матеріальних запитів, передусім в еліти, втрата керованості еко­номікою — вагомі компоненти організаційних війн, спрямовані на реалізацію головного завдання — демонтажу національних держав, традиційних культур і цивілізацій.

Застосування технології ОВ на перших етапах зазвичай призводить до запланованого демографіч­ного результату — скорочення чисельності населення, в якому не зацікавлені організатори нового світового ладу. Наприклад, ліберальні економічні реформи на пострадянському просторі спричинили демографічну катастрофу, що характеризувалася стрімким скоро­ченням народжуваності та стрибком смертності.

Отже, сексуальна революція, пропаганда гедо­нізму, споживацької психології та індивідуалізму різко скорочують народжуваність. Соціал-дарвінізм і байдужість до чужих проблем позбавляють людей волі до життя й збільшують смертність. Формування величезного соціального дна з люмпенів породжує ненаситний механізм своєрідної «евтаназії» — ці ка­тегорії людей швидко вмирають. А «дно» втягує в себе нові контингенти.

3. «Виведення» нових еліт

Паралельно з культивуванням стану політичного абсентеїзму та розмиванням культурно-цивілізацій­ного фундаменту нації ініціатори оргвійн реалізують третій етап технології — захоплення важелів еко­номічного регулювання й формування всередині краї­ни підконтрольних економічних еліт. Це завдання передбачає активне залучення до участі в економічній політиці країни-жертви транснаціональних корпорацій і злочинних синдикатів, наднаціональних органів і організацій, контрольованих технологами «керованого хаосу». Найчастіше процес прискорюють за допо­могою глобалізації економічних процесів, втягування національної держави в різноманітні міжнародні еко­номічні організації, повноправним учасником яких вона так і не стане.

Висновки аналітиків свідчать, що зростання еко­номіки провідних країн нині залежить не від розвитку власного виробництва, а від перерозподілу ресурсів між сильними державами та країнами «третього світу». Загарбницька політика полягає в різкому послабленні національної держави (зазвичай після затягування в боргову пастку), приватизації та скуповуванні всіх видів її ресурсів, у тому числі й природних. Країна-жертва під тиском міжнародних фінансових інститутів стає інструментом глобалізації — передусім проводя­чи приватизацію та скорочуючи витрати на соціальні потреби й підтримку таких національних систем, як наука та культура.

Для досягнення максимального результату слід сформувати всередині країни групу ліберально на­лаштованих функціонерів у сферах державного управ­ління та великого бізнесу. І якими б креативними чи працездатними не виявилися ці особи — вони лише слухняні виконавці волі сценаристів глобальної орга­нізаційної війни.

На думку експертів, люди, які утворюють най­вищий економічний клас сучасного світу, живуть не у своїх країнах, а в п’ятизіркових готелях і закритих резиденціях, а їхні інтереси захищають приватні най­мані армії. Новий глобальний клас власників і управ­лінців протистоїть розділеним державними кордонами суспільствам не лише як одночасний власник і управлінець, а й як актор глобальної, тобто всеосяжної, структури.

Еліта державного управління усвідомлює себе не частиною власної нації, а елементом глобального управлінського класу. Відповідно, вона переходить від управління в інтересах націй-держав до управління ними в інтересах глобальних мереж, що об’єднують представників фінансових, політичних і технологіч­них структур, не пов’язаних із певною державою. Таке управління зазвичай відбувається всупереч націо­нальним інтересам країни-жертви, часто за рахунок цих інтересів (а іноді й через їх повне ігнорування). Цивілізовані ринкові відносини замінюють правила глобального бізнесу.

Система підготовки (вирощування) антинаціо­нальних економічних еліт, які обслуговують інтереси глобального бізнесу, однакова, незалежно від регіону застосування технології. Формування мережі агентів впливу для забезпечення процесів організаційних війн і подальшого перехоплення управління передбачає добір кандидатів із випускників профільних вишів, стажування в американських університетах, де вони опановують економічний аналіз підприємств і галузей народного господарства з метою їх приватизації та купівлі транснаціональними корпораціями.

«Здібні» учні зазвичай спочатку викладають у вишах, згодом дістають посади в уряді, частина з них стає олігархами. На етапі добору кадрів вкрай важливо, щоб кандидати були небагатими, розумними, цинічни­ми, пожадливими й космополітичними. Вони не повин­ні любити й жаліти свою Батьківщину. Вони не
повинні охороняти свій народ і дбати про нього, а слова «совість», «патріотизм», «допомога» ліпше вилу­чити з лексикону загалом. Вони мають бути догматично віддані ідеї «роздержавлення економіки» та «вільного ринку» й слухняно виконувати завдання заокеанських «друзів» і міжнародних фінансових організацій.

4. Стратегія «ринок проти ідеології»

Один із розробників теорії «керованого хаосу» С. Манн, особисто причетний до розпалювання конф­ліктів у багатьох точках світу, дієвими механізмами «створення хаосу» визнавав «сприяння демократії та ринковим реформам» і «підвищення економічних стан­дартів та ресурсних потреб, що витісняють ідеологію». Згідно зі С. Манном [5], до ефективних засобів «керо­ваного хаосу» належать:

— сприяння ліберальній демократії;

— упровадження ринкових реформ;

— підвищення життєвих стандартів населення, передусім еліти;

— витіснення цінностей та ідеології.

Цілком очевидно, що ці напрями повною мірою реалізовано на пострадянському просторі за допо­могою «кольорових» революцій.

Втрата основних економічних важелів країни, перехід на зовнішнє управління глобальним бізнесом неодмінно призводять до різкого погіршення рівня життя, скорочення обсягів ВВП і масового невдово­лення громадян. ЗМІ продовжують культивувати у свідомості народу ідеали суспільства споживання; матеріальний добробут, значні статки, можливість придбати дедалі більшу кількість товарів і послуг стають якщо не сенсом життя, то доволі значущими елементами повсякденного буття. Найдорожче авто чи годинник, коштовності, брендовий одяг, найсучасніші гаджети є маркерами соціального статусу людини та її успішності.

Погіршення економічної ситуації в країні неод­мінно спричиняє в суспільстві споживання психо­логічну напруженість, оскільки не всі мають змогу самоствердитися завдяки статусній іграшці, й при­зводить до посилення поляризації різних груп на­селення, насамперед за матеріальним критерієм.

У цих умовах технологія «керованого хаосу» пе­ре­ходить до наступного етапу — створення численних громадських організацій, молодіжних рухів і релігій­них сект. Головне завдання — максимально роз’єд­нати націю, протиставити одну групу інший (на релігійній, етнічній, політичній чи культурній основі). А внутрішні проблеми, матеріальна скрута, загальний рівень агресії сприятимуть подальшій ескалації проблеми.

Різні народи згадають давні взаємні претензії, національний конфлікт неодмінно супроводжуватиме конфлікт конфесій. Загостряться суперечності між течіями всередині релігій, формуватимуться різно­манітні фашистські й націоналістичні угрупування, які розпочнуть погроми. В умовах соціальної кризи та глобалізації відбуватиметься інтенсивна етнічна мігра­ція, створюючи нове конфліктогенне тло міжнаціо­нальних стосунків. Під час реалізації цього сценарію на практиці ситуація може втратити контроль і при­звести до глобальної етнічної війни та занепаду великих народів.

5. Експортовані секти проти традиційних віровчень

У межах застосування технології «керованого хаосу» переформатуванню підлягають традиційні віро­вчення внаслідок масового експорту чужих для місцевого релігійного середовища тоталітарних сект (євангелістських, саєнтологів тощо). Їх адепти актив­но прямують до вершин влади, і це найчастіше від­бувається в православних державах. Наприклад, за даними ЗМІ, відкрито опублікованим в Інтернеті, колишній прем’єр-міністр України А. Яценюк став послідовником учення засновника секти саєнтологів Л. Р. Хаббарда ще 1998 р., коли працював кон­сультантом кредитного департаменту банку «Аваль».

За пів року колишній спікер українського пар­ламенту, а також глава уряду закінчив у Києві курси «Школи діанетики», під ім’ям якої діяла «Церква саєнтології». За дивним збігом обставин відразу після навчання розпочався стрімкий кар’єрний зліт політика. Попри поширення нових нетрадиційних релігій на пострадянському просторі, маловідомим залишається факт щодо їх експорту зі США (Церква Христа, Су­спільство свідомості Крішни, Церква саєнтологів тощо). Будь-яка тоталітарна секта неодмінно від­окрем­лює свою паству від інших громадян і дезін­тегрує суспільство.

6. Атомізація суспільства

На цьому етапі головною метою є руйнація кому­нікативних зв’язків суспільства, якої досягають шляхом реалізації таких завдань:

— індивідуалізація через неолібералізм, атомі­зація суспільства, замикання людини в соціальних мережах, що створюють ілюзію широкого кола спілкування;

— знищення зв’язків найближчого соціального оточення через культові організації, зниження рівня життя більшої частини населення;

— руйнування транспортних магістралей, здо­рож­чання авіаквитків, що призводить до ізоляції жите­лів віддалених регіонів у «малій Батьківщині», блокує усвідомлення причетності до життя країни;

— розпалювання міжконфесійних і міжетнічних суперечностей;

— надмірне розшарування суспільства на багатих і бідних, створення комунікативних бар’єрів;

— формування системи елітарної (платної) освіти, доступної лише вузькій групі осіб.

У соціології є поняття аномії, котре розуміють як соціальну патологію, руйнування людських зв’язків і дезорганізацію громадських інститутів, масову де­віант­ну поведінку. Це стан, за якого значна частина соціуму свідомо порушує усталені норми й правила. Численні соціальні групи в стані аномії не відчувають причетності до діяльності суспільства, відбувається їх відчуження, а згодом нівелюються загальноприйняті норми та цінності. Невизначеність соціаль­ного стану й втрата почуття солідарності провокують наростання девіантної поведінки.

7. Радикалізація та революціонізація

Після формування на глобальному та регіо­наль­ному рівнях системи «зон критичності» у сферах по­літики, фінансів, економіки, релігії, торгівлі, ін­форма­ційній комунікації, освіті й екології, технологи орга­нізаційних війн переходять до наступного етапу — стимулювання революційної напруженості в країні. У новітній історії більшість «правильних» революцій здійснюють за єдиним сценарієм і зазвичай розпочи­нають із незначного приводу (події) в доволі успішних країнах зі стабільним політичним режимом. Деструк­тивні процеси дістають блискавичну схвальну реакцію Заходу й наполегливу вимогу — припинити насиль­ство стосовно «демократичних» революційних сил.

В організаційному аспекті для дискредитації державних інститутів і чинної влади консолідують різноманітні сили й рухи, дестабілізуючи ситуацію в країні за допомогою криміналу, радикальних націо­налістів, адептів тоталітарних сект, молоді з асоціаль­них груп, представників громадських (наприклад, студентських) рухів протесту тощо. Ініціатори орга­нізаційних війн прагнуть створити у владі чи опозиції критичну масу прозахідних маріонеток, як, наприклад, під час «кольорових» революцій у Грузії та Україні.

Основні засади геополітичної доктрини «керо­ваного хаосу» в політичній сфері країни передбачають такі заходи:

— об’єднання на визначений період розрізнених політичних сил, які виявляють невдоволення чинною системою влади та діями законного уряду;

— підривання впевненості лідерів країни у влас­них силах і лояльності армії, служб безпеки й інших силових структур;

— пряма дестабілізація ситуації в країні, зао­хочен­ня революційних настроїв та антиурядових про­тестів за допомогою кримінальних елементів і націо­налістичних угрупувань (у мусульманському світі з цією метою залучають радикальні організації ісламіз­му), поширення паніки тощо;

— організація зміни влади шляхом «демократич­них» виборів, озброєних виступів чи інших методів.

Основу технології організаційних війн передусім становлять громадське невдоволення в країні, брак чітких і законодавчо підтриманих каналів взаємодії «влада — суспільство», умови, за яких негативне само­відчуття населення спричиняє соціальний диском­форт. Водночас має діяти певна організаційна група, яка впливає на внутрішньополітичний процес у країні-жертві, своєрідний «інкубатор революційних настроїв» (наприклад, опозиційна інтелігенція, молодь чи ра­дикальне революційне угрупування), котрий відіграє роль «п’ятої колони». Обов’язково встановлюють конт­роль над провідними інформаційно-комунікаційними каналами, що допомагають ефективно транслювати в маси радикальні ідеї.

8. Ідея про «злочинність влади»

Для того щоб консолідувати розрізнені апо­літич­ні групи, радикалізувати їхні настрої та вивести на вулиці, технологи ОВ активно впроваджують ідею про злочинність влади. Керівні еліти оголошують ворогами народу й наполягають на їх негайному усуненні від державного управління. Неодмінно з’яв­ляється ідея розподілу суспільства на «наших» (при­бічники реформ) і «чужих» (супротивники ескалації революційного конфлікту). Така диференціація по­роджує в певної частини населення страх опинитися поза «прогресивним» рухом, що має значно більший вплив на суспільні настрої, аніж уряд. Натовп роз­починає активно копіювати символи й гасла рево­люціонерів (троянди та прапор із хрестами — в Грузії, колективні стрибки молоді — в Україні).

Технологи всіляко тиражують інформаційний образ перемоги, неминучого й радісного пере­роджен­ня суспільства відразу після тріумфу нових сил. Така стратегія призводить до емоційного розігрівання натовпу, остаточного блокування в нього критичної свідомості та появи колективного, легкокерованого мислення. Формула істини «наші — вороги» стає постійним джерелом інтерпретацій, що дають змогу використати будь-яку подію в інтересах творців орга­нізаційних війн.

Саме цей етап радикалізації нації зазвичай ігно­рують політичні лідери, сприймаючи суспільні коли­вання як чергові сутички молоді на ґрунті алкоголь­ного чи наркотичного сп’яніння. Легковажність і нерішучість уряду зазвичай призводить до сумних наслідків. Зволікання із застосуванням силових дій у комплексі з цілеспрямованою й виваженою інформа­ційною пропагандою агресора народ сприймає як слабкість влади, що лише живить хвилі невдоволення. Важливою стає самоідентифікація з «нашими» — бути в авангарді модно, престижно й демократично. Ко­лишня нечисленна маргінальна опозиційна група не­стримно обростає масою союзників. Будь-які поступ­ки влади чи готовність до переговорів натовп сприй­має як перемогу, що дедалі більше розпалює його апетити.

Технологія організаційних війн спирається на знання глибинних соціокультурних детермінант де­структив­ної діяльності, свідомо пробуджує в народі руйнівні інстинкти, нашарування вибухових емоцій на базову формулу «наші проти ворогів». Невдоволення та звинувачення синхронізуються — ворог стає об’єктом чужого біологічного виду, а отже зникають будь-які обмеження на методи та масштаб внутріш­ньо­видової боротьби. У цьому контексті показове твердження Й. Геббельса про те, що «євреї зовні нічим не відрізняються від людей, але насправді вони не люди».

Парадоксально, але влада власноруч підігріває рево­люційний ентузіазм: еліта, чия популярність і так стрімко знижується, вдається до абсурдних дій, на перший план виходять найвідразливіші персонажі. Ук­раїнська криза 2014 р., спалювання людей у будинку профспілок в Одесі та каральні операції проти мирних громадян Донецька й Луганська — яскравий приклад і закономірний результат застосу­вання технології організаційних війн.

На цьому етапі головну роль відіграють соціальні мережі. Майже в усіх країнах, що стали жертвами організаційних війн, дії натовпу оперативно коорди­нували за допомогою розсилання повідомлень про мітинги й інші акції через соціальні мережі, елект­ронну пошту та мобільний зв’язок. Зауважимо, що сервери Facebook, Twitter, Hotmail, Yahoo і Gmail розміщені в США й перебувають під контролем відповідних служб, які мають доступ до всієї важливої інформації.

Отже, ретельно підготовленому й розігрітому натовпу вистачить найнезначнішої події чи про­вока­ції, аби стався спалах, розпочалися сутички з право­охоронними органами й розгорівся повномасштабний громадянський конфлікт. На думку експертів, після чергової «кольорової» революції в країні залишаються збуджені, істеричні спільноти, не здатні до кри­тичного аналізу дійсності. Втрата самоідентифікації й ментальна піддатливість ставить їх в пряму залежність від «спонсорів демократичного процесу». За браком альтернативного мислення народ впадає в історичне дитинство й за власною ініціативою перетворюється на напівколонію. Саме в такий спосіб формується нова світова колоніальна імперія, яку контролюють за допомогою інформаційних технологій і організа­ційних війн.

9. Маніпуляція молоддю

До технології організаційних війн активно за­лучають підлітків і молоде покоління. Об’єктивні особливості психологічного стану цієї вікової групи працюють на потреби маніпуляторів свідомістю мас. Некритичність мислення, емоційне сприйняття нав­колиш­нього світу та бажання самоактуалізуватися стають поживним ґрунтом для створення хаосу в суспільстві руками молоді.

У 2008 р. США започаткували «Альянс молодіж­них рухів» (АМР). Цю організацію фактично фінансу­вав Захід, надаючи технічну й організаційну під­тримку оргвійнам, проводячи навчання та коорди­націю опозиційних молодіжних рухів у світовому масштабі, передусім — на Близькому Сході, в Пів­нічній Африці, Латинській Америці та країнах колиш­нього СРСР. У першому саміті АМР, який відбувся в Нью-Йорку, брали участь співробітники Держдепарта­менту США, члени Ради з міжнародних відносин (РМВ), колишні співробітники Ради національної без­пеки США, радники Міністерства національної без­пеки США й численні представники американських кор­порацій і новинних організацій, як-от AT&T, Google, Facebook, NBC, ABC, CBS, CNN, MSNBC і MTV.

У заяві про завдання АМР зазначено, що ця некомерційна організація сприяє низовим активіс­там у діяльності з розширення глобального впливу. У 2009 р. ідею «Альянсу молодіжних рухів» активно підтримала Х. Клінтон. Одним із засновників АМР був колишній радник К. Райс — Дж. Коен, нині топменеджер Google, що працює на РМВ. Партнером АМР стала й британська організація Quilliam, започаткована колишніми політв’язнями Єгипту — членами ісламського радикального об’єднання Хізб-Ут-Тахрір. Організація Quilliam нещодавно отримала від уряду Великобританії грант у 1 млн фунтів стер­лінгів і тісно співпрацює зі спецслужбами цієї країни. До головних завдань входить підготовка теоретичних рекомендацій, зокрема як подолати ісламізм зсереди­ни, та проведення тренінгів з організації протестів для «соціальних активістів».

Одним з учасників АМР є опозиційна молодіжна організація Єгипту «6 квітня», лідери якої ініціювали «ненасильницькі протести» й вивели тисячі демонст­рантів на вулиці, аби повалити уряд єгипетського президента Х. Мубарака 2011 р. Технологія організа­ції заколотів передбачала широке використання інтернет-мереж, за допомогою яких координували дії мітингувальників.

Учасник революційних подій в Єгипті заува­жував, що їх скеровувала «Революційна рада молоді» з 15 осіб, які також були або членами, або прибіч­никами молодіжного руху «6 квітня». Активісти ви­користовували Facebook і Twitter здебільшого не для спілкування, а для дезорієнтації служб безпеки. На­приклад, у день «Х» єгипетські служби безпеки чекали на протестувальників в одних місцях, тоді як вони збирали народ в інших. За п’ять хвилин, користуючись звичайними телефонами, активісти могли мобілізу­вати понад 300 демонстрантів. Один з організаторів протестів А. Салах розповів кореспондентові, що учас­ники постійно змушували поліцію розосереджу­вати свої сили, вводили її в оману, використовуючи Twitter і Facebook для дезінформації тільки тоді, коли активісти вже перебували на визначених позиціях. Іноді для «запалювання» акцій цілеспрямовано обира­ли бідні райони, як-от каїрська околиця Імбада, де людей можна було швидше й легше мобілізувати.

10. Дипломатичний тиск

Після того, як ситуація в країні вийде з-під конт­ролю влади, а протестний натовп, який підбурюють провокатори, поводитиметься дедалі агресивніше, світова громадськість і лідери західних держав роз­починають активний інформаційний і дипломатичний тиск на чинний уряд та главу держави. Технологія організаційних війн переходить до фінального етапу, головним завданням якого є усунення незручного лідера з політичної арени.

Якнайкраще це демонструють єгипетські події 2011 р. Після зіткнення силових структур з агресив­ними демонстрантами від різних держав лунали звинувачення в порушенні прав людини та недемо­кратичності режиму. Наприклад, міністр закордон­них справ Швейцарії була «стурбована насильством в Єгипті» й закликала владу «шанувати свободу слова» [7], прем’єр-міністр Туреччини звернувся до Х. Му­барака: «Прислухайтеся до криків людей і їхніх вимог. Дійте в інтересах миру, безпеки та стабіль­ності Єгипту. Вживайте заходи для за­спокоєння народу. Правила демократії вимагають пошани до волі людей, до їхніх вимог і закликають не ігнорувати народ» [8].

Державний департамент США наполягав, щоб уряд Єгипту мирно поводився з демонстрантами, а американський президент потребував негайно ініцію­вати процедуру передачі влади. У кількох містах Канади, зокрема в Монреалі, відбулися мітинги на підтримку єгипетських протестувальників.

Природно, така позиція Заходу та його союзників ще більше дестабілізувала ситуацію в країні-жертві, деморалізувавши уряд і додавши впевненості в перемозі революційно налаштованим масам. Зрештою, ретельно спланований сценарій дійшов фіналу — відставки й арешту єгипетського президента Х. Муба­рака. За подібним алгоритмом події розгорталися і в Тунісі 2011 р. І щоразу реакція Заходу в ЗМІ була прогнозованою та однотипною: вимоги щодо до­триман­ня демократичних прав, упевненість у повному безсиллі національної влади тощо повторювалися як добре завчені шаблони.

Висновки. Технологію організаційних війн нині активно застосовують держави-агресори з метою встано­влення світового панування чи розподілу ресурсів країн-жертв. Вона охоплює стратегії «не­прямої дії», «м’якої сили», «розумної сили», «керо­ваного хаосу», «операції базового ефекту» [3—7]. Для реалізації завдань із підкорення потрібних держав і перетворення їх на сировинні придатки використо­вують комплекс складних, багаторівневих технологій, розроблених аналітичними центрами Великобританії та США [1]. Події, що відбулися в Югославії, Грузії, Іраку, Тунісі, Єгипті, Лівії, Сирії, Україні, свідчать про те, що ці держави зазнали цілеспрямованого впливу технологій організаційної війни, наслідком чого стало пере­форматування держав-жертв через повалення чинної влади, перебудова масової свідомості, зниження здатності нації до опору й самоорганізації, руйну­вання її етнічних і культурних основ, формування суспільства зі стертою пам’яттю тощо.

Список використаної літератури

  1. Сенченко М. Мозкові центри країн світу / М. І. Сенченко, О. М. Сенченко, В. Г. Гастинщиков. — Київ : Персонал, 2016. — 278 с.
  2. Сенченко О. Інформаційно-мережеві війни: теорія, моделі, алгоритми / О. М. Сенченко. — Київ : КІТ, 2017. — 348 с.
  3. Сенченко М. Організаційна війна в умовах псевдодемократії / Микола Сенченко // Вісник Книжкової палати. — 2019. — № 7. — С. 3—9. DOI: 10.36273/2076-9555.2019.7(276).3-9.
  4. Овчинский В. Организационное оружие: функциональный генезис и система технологий ХХI века : докл. Изборскому клубу, 02.08.2013 / В. Овчинский, И. Сундиев // Изборский клуб. — 2013. — № 6. — С. 47—66.
  5. Mann S. R. Chaos theory and strategic thought / Steven R. Mann // Parameters. — 1992. — Vol. 22. — Р. 54—68.
  6. Nye J. Smart power / Joseph S. Nye // New perspectives quarterly. — 2009. — Vol. 26, iss. 2. — P. 7—9.
  7. Филимонов Г. «Мягкая сила» культурной дипломатии США / Г. Ю. Филимонов. — Москва : РУДН, 2010. — 212 с.
  8. Капицын В. М. Космополитизм — компонент «мягкой силы» и глобального управления / В. М. Капицын // Обозреватель. — 2009. — № 10. — С. 70—79.

Mykola Senchenko

Organizational technologies for the transformation
of socio-political systems

A virtual model of the use of technologies, strategies and tools for organizational warfare has been formed in order to transform socio-political systems. Organizational warfare technologies are considered as a complex systematic mechanism covering the following elements: information wars; cyberattacks and hacking; corrupt government; igniting interethnic and inter-religious conflicts; promotion of sectarianism; spreading false values; erosion of the national and cultural foundations of the people.

Ten stages of the war are identified and characterized, which include: breaking the nation’s cultural and content code; «learned helplessness» strategy and depopulation; «withdrawal» of new elites; a «market against ideology» strategy; exported sects against traditional doctrines; atomization of society; radicalization and revolutionization; the idea of «crime of power»; manipulation of youth; diplomatic pressure.

Each of the following technologies has been analyzed in detail. In particular, one of the main tasks of initiators of organizational wars is to establish control over the education system and the media the most powerful channels of influence on the consciousness of society, through which the restructuring of the mass consciousness and outlook. The dismantling of nation-states, traditional cultures and civilizations is also caused by such components of orgwines, such as ideological pluralism, erosion of moral principles, rapid growth of material demands, first of all elites, loss of economic control.

It is summarized that the basis of organizational warfare technologies is usually the public discontent in the country, the lack of legislatively supported channels of interaction «power society», in which the negative well-being of the population causes conscious social discomfort, which provokes radical moods and further revolutionization of the people.

Keywords: organizational war, «velvet» revolutions, nation code; strategy of «learned helplessness», depopulation, new elite, exported sects, atomization of society, «crime of power», manipulation

References

1.     Senchenko M., Senchenko O., Gastinshikov V. (2016). Mozkovi centri krayin svitu. Kiyiv: Personal.

2.     Senchenko O. (2017). Informacijno-merezhevi vijni: teoriya, modeli, algoritmi. Kiyiv: KIT.

3.     Senchenko M. (2019). Organizacijna vijna v umovah psevdodemokratiyi. Visnik Knizhkovoyi palati, 7, рр. 3—9.
DOI: 10.36273/2076-9555.2019.7(276).3-9.

4.     Ovchinskij V., Sundiev I. (2013). Organizacionnoe oruzhie: funkcionalnyj genezis i sistema tehnologij ХХI veka. Izborskij klub, 6, рр. 47—66.

5.     Mann S. R. (1992). Chaos theory and strategic thought. Parameters, 22, рр. 54—68.

6.     Nye J. Smart power (2009). New perspectives quarterly. Vol. 26, iss. 2, рр. 7—9.

7.     Filimonov G. (2010). «Myagkaya sila» kulturnoj diplomatii SShA. Moskva: RUDN.

8.     Kapicyn V. M. (2009). Kosmopolitizm — komponent «myagkoj sily» i globalnogo upravleniya. Obozrevatel, 10, рр. 70—79.

Надійшла до редакції 20 серпня 2019 року

Заказать звонок
+
Жду звонка!
%d такие блоггеры, как: